§ 1. Виникнення людини. Освоєння давньою людиною планети Земля

1. Основні теорії походження людини

Одна з найскладніших проблем і нерозгаданих таємниць, над якою працюють учені упродовж багатьох десятиліть, як виникла наша планета, у який спосіб і чому на ній зародилося життя. Переконливо можна стверджувати тільки те, що життя на Землі з'явилося пізніше, ніж виникла сама планета. На сьогодні більшість учених припускає, що вік Землі становить близько 6 млрд. років. Але життя на ній виникло 3,6 млрд. років тому і протягом мільйонів років розвивалося від найпростіших живих організмів, що зародилися у воді, до складних. І тільки згодом на планеті з'явилася людина.

Походження людини є такою ж таємницею, як і виникнення життя на Землі. Серед учених щодо цієї проблеми постійно точаться суперечки, виникає багато різних припущень, здогадок і теорій.

Найдавнішою з таких теорій є релігійна. Вона спирається на твердження священних книг багатьох релігій, які запевняють, що людина є творінням надприродних істот – богів.

Існує також припущення, що життя занесене на нашу планету з космосу – високорозвиненими розумними істотами або в результаті падіння якихось космічних тіл в яких містилися живі організми. Завдяки їм на Землі з'явилася людина. Можливо, це був експеримент і за його результатами прибульці спостерігають і сьогодні.

Але частина вчених завжди наполягала на земному і природному походженні людства. Думка про те, що людина походить від мавпи, належить англійському природодосліднику ХІХ ст. Чарльзу Дарвіну. Він розробив учення про еволюцію – розвиток живої природи під впливом навколишнього середовища та природного відбору. Природний відбір полягає в тому, що виживають найбільш пристосовані організми. Їхні якості передаються нащадкам через гени, внаслідок чого зростає пристосованість видів організмів.

Чарльз Дарвін стверджував, що живі організми постійно змінюються під впливом навколишнього середовища і серед них виживають тільки найсильніші та найпристосованіші. Саме тому вчений вважав, що пращурами людини є первісні людиноподібні мавпи. Прихильники цієї теорії, порівнюючи будову тіла людиноподібних мавп і первісної людини, наголошують на їх схожості. Але жодна з цих теорій не сприймається сьогодні як остаточно доведена, і походження людини лишається предметом суперечок учених.

2. Предки людини

Більшість учених дотримуються думки, що людина походить від деревної мавпи – дріопітека. Дріопітек з'явився близько 18 млн. років тому в Африці й поступово розселився по інших континентах. Він рухався на чотирьох кінцівках. Його дії, як і дії багатьох інших тварин, зумовлювалися потребами пристосовуватися до природи, яка постійно змінювалася. Але, на відміну, скажімо, від терміта, який будує лише термітник і за жодних умов не збудує пташине гніздо, праця дріопітека була творчою. Щоб досягти бажаного, він міг використати різні способи та предмети, щоразу досягаючи різного результату.

Крім дріопітека, серед пращурів людини вчені називають південну мавпу – австралопітека, який з'явився понад 4 млн. років тому. На відміну від дріопітека, він інколи пересувався на двох кінцівках, тобто ходив випроставшись. Безмежними просторами Африки, яку вважають колискою людства, австралопітеки пересувалися невеликими групами, збираючи рослини й поїдаючи м'ясо впольованих хижаками тварин. Інколи австралопітеки намагалися полювати. Вони не були ні сильнішими, ні прудкішими за своїх жертв або ворогів, та під час полювання чи для захисту застосовували камені, палиці тощо. Це сприяло розвиткові рук, які ставали вправнішими, а також мозку й мислення.

Цікаво знати

У 1974 р. американські археологи в Східній Африці знайшли скелет австралопітека, якого назвали Люсі. Зріст – 1-1,3 м і маса тіла – 30 кг, вік – 3 млн. років. Це найдавніша знахідка австралопітека. Можливо, він уже виготовляв примітивне знаряддя із дерева і каменю. Пізніше було знайдено скелет австралопітека, що мав зріст 1,5-1,7 м і жив 2,5-1,5 млн. років тому.

3. Чинники й умови формування людини

Перетворення людиноподібної мавпи на людину сучасного типу називають антропогенезом. Цей процес вивчає наука антропологія. На жаль, докладно з'ясувати, як відбувалося перетворення людиноподібної мавпи на людину сучасного типу, неможливо, бо археологічні знахідки нечисленні й не дають цілісної картини розвитку первісної людини.

Але можна твердити, що антропогенезу сприяли певні умови та чинники. Передусім – вплив природи. Близько 3,5 млн. років тому в північній півкулі відбулося значне похолодання і частину її території вкрив льодовик. Похолодання супроводжувалося зменшенням кількості опадів і площі океанів та морів. Ліси в Африці поступилися місцем степам. Людиноподібна мавпа, пристосовуючись до життя на відкритій місцевості, змушена була випростатися. Піднявшись над травою, вона краще бачила як ворогів, так і здобич.

Але прямоходіння було лише однією з умов виживання. Другою умовою було об'єднання з подібними до себе з метою вполювати звіра. Виготовлення знарядь праці первісною людиною сприяло розвитку руки і мозку. Поступово вона набула здатності навчатися, нагромаджувати й передавати досвід.

Проте є два погляди на місце австралопітека в антропогенезі. Одні вчені вважають, що людина походить від австралопітека. Інші це заперечують, оскільки знайдено кілька видів австралопітеків, а їх прямі предки не відомі.

У той же час дискусійним залишається питання, яку істоту вважати людиною.

Є дві точки зору щодо цього: 1. Людиною можна вважати ту істоту, яка вже використовувала і виготовляла знаряддя праці, оскільки люди на починається з праці. 2. Людиною можна вважати істоту, яка має вже всі біологічні ознаки сучасної людини.

4. Основні періоди в історії первісності

Найдавнішим і найтривалішим періодом в історії людства є кам'яний вік. Він тривав з часу появи людини – близько 3 млн. років тому – до V тис. до н.е., коли вона почала використовувати перші метали. У різних частинах нашої планети кам'яний вік почався в різний час. Найраніше це відбулося в Африці, де вперше, як стверджують учені, з'явилася людина.

Кам'яний вік названо за основним матеріалом, з якого людина виготовляла знаряддя праці. Його умовно поділяють на три періоди. Найдавніший і найдовший з них – палеоліт. Ця назва походить від грецьких слів palaios – стародавній та lithos - камінь. Наступним періодом був мезоліт – середній кам'яний вік (mesos – середній, lithos - камінь). За мезолітом розпочався неоліт (neos – новий та lithos – камінь).

Кам'яний вік – одна з найважливіших епох в історії людства. Протягом тисячоліть людина, пізнаючи світ, здійснила важливі для свого існування відкриття. Вона опанувала вогонь, спорудила перші житла, пошила перший одяг, винайшла лук і стріли. Пізнаючи властивості дерева, каменю, кістки, вона полегшувала своє життя і перетворювала навколишнє середовище.

Різновиди першого зшивного одягу.

Повсякденне хутряне вбрання епохи пізнього палеоліту

З часом люди навчилися використовувати метали, і вже наступні періоди дістали назви: енеоліт (мідно-кам'яний вік), епоха бронзи, залізний вік. Інколи енеоліт і епоху бронзи вчені об'єднують в один період і називають його епохою міді й бронзи.

5. Зміни природного середовища

Життя первісної людини безпосередньо залежало від навколишнього середовища: клімату, рослинного і тваринного світу. Наша планета упродовж історії не раз змінювала своє обличчя. З'являлись і зникали гори, моря і океани, змінювали свої русла річки. Надзвичайно мінливим був клімат Землі. Минали тисячі років, періоди потеплінь чергувалися з часами, коли клімат ставав холодним.

Під час похолодань, що їх учені називають льодовиковими періодами, значна частина поверхні планети вкривалася шаром льоду і снігу. Моря замерзали і століттями лишалися під потужною кригою. За льодовикового періоду рівень води у Світовому океані був нижчим від сучасного майже на 100 м.

Із зниженням температури повітря льодовик поступово просувався з півночі на південь. Земля перетворювалася на величезну снігову пустелю. У деяких місцях товщина льодовика сягала 2 км. Але землі поблизу льодовика не були пусткою. До холодного клімату пристосувалися мамонт, північний олень, шерстистий носоріг, вівцебик, печерний ведмідь. Вони жили поряд з первісною людиною, для якої були інколи здобиччю, а інколи – безжальним ворогом.

У періоди потепління льодовики танули і відступали на північ. Рівень води у річках, морях і океанах значно підвищувався. Знову змінювався тваринний і рослинний світ. Із закінченням останнього льодовикового періоду вимерли великі холодостійкі тварини, які не змогли пристосуватися до нових умов. Природа планети стала близькою до сучасної.

6. Первісні люди

Із змінами природного середовища змінювалась і сама людина. Про її зовнішній вигляд, життя і заняття ми дізнаємося завдяки археологам. Цікаві знахідки зробили вчені в країнах Європи – Данії та Ірландії. У болотах знайдено померлих, у яких збереглися волосся і навіть вирази обличчя. На Алтаї у Пазирикських курганах (Росія) археологи розкопали могили стародавніх вождів. Лід, що заповнив поховання, зберіг на шкірі померлих татуювання у вигляді коней та фантастичних тварин.

Найдавнішу людину відкрив англійський археолог і антрополог Луїс Лікі (1903-1972 рр.). Він у 1960 р. в Олдувайській ущелині в Африці знайшов фрагменти кісток і щелепу із зубами, які належали невідомій до того часу людиноподібній істоті. Оскільки поряд з нею були примітивні знаряддя праці, то її назвали людина вміла (Hоmо habilis). Ця та інші знахідки дали можливість ученим відтворити зовнішній вигляд людини умілої. Вона мала похилий лоб, скошене підборіддя, масивні щелепи, видовжені руки та короткі ноги. Зріст людини вмілої не перевищував 1,5 м, а маса – 50 кг.

Гомо габіліс виготовляв примітивні кам'яні рубила для розмелювання їжі, подрібнення кісток та скребла для оббілування туш. Крім того він використовував палку-копалку – загострену з одного кінця палку, яка використовувалася у процесі збирання, а також важкий дрюк – палка з потовщенням на одному кінці. Основним заняттям було збиральництво, допоміжним – полювання. Так само як і австралопітек, людина вміла переважно вживала рослинну їжу, а інколи м'ясо забитих тварин. Учені припускають, що австралопітеки й людина вміла тривалий час співіснували і були конкуруючими формами людського життя.

Наступним кроком у розвитку людини була людина прямоходяча (homo erectus). Вчені її називають також пітекантропом. Порівняно зі своїми попередниками ця людина мала менш похилий лоб, дрібніші та гостріші зуби, які були більш пристосованими для харчування м'ясом. Значно більшим був об'єм її мозку.

Підборіддя пітекантропа виразніше виступало вперед. Руки були коротшими, а ноги довшими. Збільшилися також середній зріст і маса тіла. Зміни у будові скелета були пов'язані з Пітекантроп умів виготовляти рубила, гостроконечники, скребла. Пітекантропи жили групами по 25-40 осіб: звичай 3-6 дорослих чоловіків, 6-10 жінок і 15-20 дітей. Спільне життя і колективне полювання вимагали узгодженості дій, а отже, спілкування не лише за допомогою мови жестів, а й за допомогою звуків. Поступово звуки складалися в слова, а слова – в речення. Так з часом виникла мова.

Нащадком пітекантропа деякі вчені вважають неандертальця. Зовнішнім виглядом вони були вже більше схожі на сучасну людину. Мали кремезну будову тіла, вигнутий хребет і міцні крижі, більший, ніж у їхніх попередників, об'єм мозку (1350-1450 см³). Зріст їх сягав 1,6 м, маса – 70 кг.

Цікаво знати

Пітекантропа (у перекладі з грецької – мавполюдина) відкрив археолог Е.Дюбуа на о.Ява у 1890 р. Знайдено кістки пітекантропів також у Китаї (печера Чжоукоудянь). Рештки неандертальця (від назви долини Неандерталь, біля Дюссельдорфа у Німеччині) знайшли вперше під час будівельних робіт у фортеці Гібралтар у 1848 р. Пізніше залишки неандертальця були знайдені і в інших районах Європи.

Стоянки доби палеоліту знайдені у Дольні Вестоніце (Чехія), Гібралтарі, Крапіно (Сербія), Тешик-Таш (Узбекистан), Шанідар (Іран) та інших місцях. Житло у печері Грот дю Лазарет мало розміри 11х3,5 м. Воно було поділене на «сіни» і «спальню». Посередині розташовувалося невелике вогнище. Камінням закріпляли вертикальні палиці, на які клали дах. Частину підлоги вимощували камінням, яке захищало від вологи.

Неандертальці, які жили в умовах холодного клімату, навчилися використовувати вогонь, що виникав під час грози, коли блискавка потрапляла у дерево. У печері Чжоу-Коудянь на території Китаю знайдено кострище з товщею попелу 6 м. Тисячі років тут люди підтримували вогонь, день у день вартуючи біля нього. Вони боялися втратити те, від чого залежало їхнє існування. Вогонь сприяв збільшенню тривалості життя. Він не лише давав людині тепло, а й захист від хижаків та можливість вживати печену їжу.

Використання вогню було визначальним у подальшому розвитку людства. Знаряддя праці неандертальців були досконалішими порівняно з тими, що їх використовували пітекантропи. А згодом вони почали виготовляти кам'яні ножі, зазубрені пилки тощо. Залежно від регіону проживання полювали неандертальці на різних тварин: північного оленя, мамонта, бізона, коня, шерстистого носорога та ін. За знахідками кісток тварин на стоянках неандертальців можна зробити припущення про склад їхнього харчування.

7. Житло первісних людей

Первісні люди вели досить рухливий спосіб життя. Вони змушені були мандрувати у пошуках їжі й тому на одному місці перебували недовго. Селилися переважно біля водойм. Це пов'язане з тим, що сюди приходили тварини, на яких вони полювали. Місця, де зупинялися первісні люди, вчені називають стоянками. Перші такі стоянки знайдено в Африці, в Олдувайській ущелині. Там відкрито і перше відоме в історії житло первісної людини. Припускають, що воно мало вигляд навісу, зробленого з жердин і трави.

Неандертальська людина, на відміну від людини умілої та пітекантропа, робила житла з кісток мамонта та інших тварин, рогів оленів, адже в Європі за льодовикового періоду майже не було дерев. Черепи мамонтів, вкопані в землю, слугували міцною основою житла. У них вставляли бивні й зверху клали роги оленів, кістки тварин і палиці. Потім житло вкривали шкурами тварин. Біля помешкань археологи знаходять господарські ями для зберігання м'яса тварин і кісток. Кістки використовувалися не лише як будівельний матеріал, а й як паливо. Житло надійно захищало первісних людей від хижаків і негоди.

Житло з кісток мамонта. Межиріч

Запитання і завдання

1. Які теорії походження людини ви знаєте? У чому вони полягають?

2. На які періоди поділяється кам'яний вік? Що покладено в основу періодизації?

3. Які були основні заняття первісних людей?

4. Назвіть перші знаряддя праці первісної людини.

5. Які головні відмінності людини вмілої і людини прямоходячої?

6. Що таке стоянка?

7. Що найбільше вплинуло на становлення і розвиток людини?

8. Чому групи австралопітеків вели рухливий спосіб життя?

9. Опишіть житло неандертальців.

10. Як змінилося життя первісних людей з наступом льодовика?

11. Як вплинуло на життя людини оволодіння вогнем?

12. Що взято за основу при створенні періодизації давньої історії людства?

§ 2. Поява людини сучасного типу.

§ 2. Поява людини сучасного типу.

1. Людина розумна

У боротьбі за виживання змінювався не тільки спосіб життя первісної людини, а й її зовнішній вигляд. У пізньому палеоліті – 40-30 тис. років тому – на планеті з'явилася людина розумна (homo sapiens). Цю людину вчені називають кроманьйонцем. Назва походить від французької місцевості Кро-Маньйон, де в 1868 р. робітники випадково знайшли рештки давньої людини, котра майже не відрізнялася від сучасної. Це було відкриття, яке доводило, що кроманьйонці жили на планеті вже 28 тис. років тому. Пізніше археологи знайшли стоянки людини розумної в кількох місцях у Європі (поблизу Комб-Капелль у Франції, Пржедмості та Дольні Вестоніце у Чехії, Оберкассель у Німеччині). Крім Європи, стоянки кроманьйонців відомі в Африці, Азії, Австралії, Америці. Це дає підставу вченим стверджувати, що людина розумна розселилася на всіх континентах нашої планети.

Від предків кроманьйонця відрізняло високе чоло, виступаюче підборіддя, відсутність різко означених надбрівних валиків. Зростом та будовою тіла він майже не відрізнявся від сучасних людей. Через хвороби, погане харчування, загибель під час полювання на хижаків жили кроманьйонці в середньому до 30 років. Ті, хто доживав до 50 років, вважалися людьми похилого віку.

2. Життя та заняття людини розумної

Одним з основних занять кроманьйонців лишалося полювання – індивідуальне або загінне. Грізною зброєю в руках давніх мисливців був спис, який давав змогу поцілити здобич на безпечній відстані. Спочатку це була обпалена та загострена палиця. Згодом до неї прикріплювали вістря і каменю або кістки, яке інколи мало канавки для стікання крові. Значним винаходом людини розумної став кістяний гарпун, схожий на ялинку, – він мав по боках зазубрини, які завдавали більших ушкоджень здобичі.

Під час загінного полювання кроманьйонці, лякаючи звірів вогнем і шумом, виганяли їх на край урвища. Тварини зривались униз, падали і розбивалися, стаючи легкою здобиччю мисливців. У Чехії (Пржедмост) знайдено кістки близько 1 000 впольованих у такий спосіб мамонтів. У Франції (Солютре) досліджено результати полювання на коней. Біля підніжжя гори археологи знайшли майже 40 000 кістяків.

Вижити людині розумній допомагало також рибальство. Спочатку людина збирала водорості й молюсків. Згодом навчилася забивати рибу за допомогою списів і гарпунів і, нарешті, ловити її сітками та вудками. Кроманьйонці майстрували дерев'яні човни із стовбура, вперше застосовуючи для цього тесла.

З часом знаряддя полювання вдосконалювалися. У період мезоліту (IX–VIII тис. до н.е.) первісна людина винайшла лук і стріли. Поява цієї грізної зброї пов'язана із зміною клімату на планеті. Льодовик відступив. Великі тварини, пристосовані до холоду, зникли. Об'єктом полювання людини розумної стали дрібні, полохливі тварини й водоплавні птахи. їх поцілити можна було лише із значної відстані.

Лук і стріли зробили добування їжі безпечнішим та ефективнішим. Вдалому полюванню також допомагала списометалка, яка удвічі збільшувала дальність польоту списа. Людина розумна досягла великих успіхів у обробці каменю та кістки. Вона вдосконалила знаряддя із цих матеріалів: рубила, палиці, ножі. Існувало кілька способів їх виготовлення.

Уже в пізньому палеоліті людина вміла розщепляти кремінь двома способами: ударом по заготовці й притисканням. Відщеплені пластини використовували як ножі й скребла. Така обробка кременю економила матеріал, якого ставало все менше.

У мезоліті поширилось виготовлення невеликих (розміром до 2 см) загострених каменів, що їх учені називають мікролітами. їх вкладали в дерев'яні та рогові оправи, які було зручно тримати в руці.

Життя кроманьйонців залежало від пересування великих табунів тварин, на яких вони полювали. Влітку кроманьйонці йшли за ними, перепочиваючи на стоянках. У цю пору року вони мешкали у легких житлах, зроблених із великих жердин і шкур. Узимку люди ховалися від холоду в природних печерах та у власноруч споруджених житлах.

3. Початок формування суспільства

Сучасні вчені, спостерігаючи за поведінкою людиноподібних мавп, дійшли висновку, що первісні люди так само, як і їхні предки, щоб вижити змушені були об'єднуватися в первісне людське стадо. Вони спільно полювали на здобич, збирали рослини, доглядали дітей, захищалися від хижаків. Поступово стадо перетворилося на стійкішу організацію – первісну общину. А приблизно за 30 тис. років до н.е. сформувалися роди. До них належали люди, що походили від спільного предка, – родичі. Рід – великий колектив родичів, які спільно жили, працювали, вели господарство, мали спільне майно Археологи вважають, що підтвердженням існування родів є великі розміри жител людини пізнього палеоліту. У такому помешканні жила велика сім'я – 10-20 осіб.

Здобуті під час полювання, рибальства та збирання їжа, були спільними, розподілялися порівну між усіма родичами. Керували життям родів, члени яких мали рівні права, найдосвідченіші люди.

Численні жіночі фігурки, що їх знаходять археологи на давніх стоянках, засвідчують високий авторитет жінки в пеервісному суспільстві. Від жінки залежало життя роду – вона зберігала запаси їжі, народжувала й доглядала дітей. По жіночій лінії визначалася належність до роду. Так близько 30 тис. років тому виникла нова суспільна організація – материнська родова община. Цей період називають матріархатом, що у перекладі означає «влада матері». Він став одним з етапів формування первісного суспільства. Первісне суспільство – початковий етап розвитку людства, ознаками якого були: колективна праця, спільна власність, зрівняльний розподіл їжі та майна.